Відвоювали свої позиції!

Збірна України з боксу тріумфувала в командному заліку на чемпіонаті Європи в Харкові

Після невдалого тогорічного виступу українських майстрів шкіряної рукавички на Олімпійських іграх у Бразилії багато фахівців прогнозували, що від них ще довго доведеться чекати чергового злету. Але вже на чемпіонаті Європи, який наприкінці червня приймав Харків, підопічні Дмитра Сосновського зуміли відвоювати позиції, здобувши шість нагород різного гатунку: три золоті, одну срібну та дві бронзові. Варто зауважити, що українські атлети ще ніколи не збирали такого вагомого медального «врожаю» на чемпіонатах континенту. Завоювання ж останнього дня трьох золотих медалей дозволило випередити суперників з 38 країн у загальнокомандному заліку.

- До злету в Харкові українські атлети вперше голосно заявили про себе на чемпіонаті Європи 2008 року в Ліверпулі, де здобули п’ять медалей, – бере слово головний тренер збірної Дмитро Сосновський. – Тоді лідирували вже добре знані Василь Ломаченко і Олександр Усик. Нині ж у Харкові «вистрілило» нове покоління українських атлетів, котрі підтвердили наш високий потенціал у цьому виді, й, повірте, мине небагато часу – і всі говоритимуть про Олександра Хижняка, Віктора Вихриста як про зірок світового боксу.


- Уже за традицією перший централізований збір відбувся у січні в Коломиї. Потім на моїх підопічних чекали випробування на міжнародних турнірах в Угорщині, Болгарії, Німеччині, Азербайджані. Все, що планували, виконали.


- З основою збірної я визначився ще задовго до чемпіонату, але про це не говорив навіть найближчим помічникам. Треба було зберігати інтригу й не дозволяти підопічним розслаблятися. Остаточно ж прийняв рішення після квітневого міжнародного турніру, присвяченого пам’яті Миколи Мангера в Херсоні, а оприлюднив його на спеціальній прес-конференції в Харкові за тиждень до початку ЧЄ.


- У категорії + 91 кг. Під час визначення основного складу ми завжди дотримуємося спортивного принципу. Претендентам важливо зійти на п’єдестал пошани чемпіонату України, далі відстежуються результати на міжнародних змаганнях, участь у централізованих навчально-тренувальних зборах. Так от спочатку вище розцінювалися шанси Ігоря Шевадзуцького, котрий став чемпіоном України. Однак це не вибило з колії його головного конкурента – Віктора Вихриста, який з кожним стартом надолужував прогаяне. А після успіху на турнірі в Херсоні, де Шевадзуцький виступив невдало, уже ні в кого не було сумнівів, що до Харква поїде саме Вихрист.


- Я був переконаний, що наша невдача на іграх в Бразилії – це випадковість, збіг обставин, і тому вірив, що мої підопічні за підтримки рідних стін, доведуть, що Україна залишається провідною боксерською державою. Ось чому розраховував на п’ять медалей, з яких дві-золоті. Як бачите, підопічні перевершили мої сподівання.

- Оскільки чемпіонат Європи був відбірковим до серпневого світового форуму в Німеччині, то всі привезли основних атлетів. І я дуже радий, що вісім наших боксерів відібралися на чемпіонат світу. Хоча, відверто кажучи, викликає подив, що ці змагання розділяють якихось два місяці, як за такий короткий термін можна відновити сили, залікувати травми? Парадоксальність ситуації і в тому, що наступного року в календарі відсутні чемпіонати Європи і світу, а є лише міжнародні турніри. То чи не варто Міжнародній федерації боксу повернутися до старого регламенту і проводити престижні міжнародні турніри в різні роки? Що ж до відповіді на ваше запитання, то рівень чемпіонату був високий, з-поміж інших команд сподобалися англійці, хоча їм забракло сил на фінальні бої, ірландці, німці.


- Назар Куротчин (49 кг) дуже старався, але, як то кажуть, вище голови не стрибнув. І хоча львів’янин завоював путівку на світовий чемпіонат, у цій вазі нам доведеться розширити коло кандидатів до головної команди країни.
Дмитру Замотаєву (52 кг) дістався дуже важкий жереб. Підопічний Олександра Трюхіна лише за вихід у фінал поступився в рівному бою візаві з Болгарії, котрий і став чемпіоном. Віддам належне запоріжцю за бійцівський характер: нещодавно Дмитро втратив батька, його переслідували травми, але він довів, що є боксером міжнародного рівня. Я розраховую на Замотаєва як на одного з лідерів збірної України.
У категорії до 56 кг виступав наш капітан Микола Буценко. Не люблю нарікати на арбітрів, але, переконаний, що вони поцупили в одесита перемогу у фінальному поєдинку з англійським опонентом, адже наш земляк краще виглядав у двох перших раундах і лише в третьому сили були рівними. Сподіваюся, що після цієї відносної невдачі Микола стане ще сильнішим і підтвердить свій високий клас на чемпіонаті світу.
У вазі до 60 кг ми здобули першу золоту медаль. Я дуже радий за Юрія Шестака – це боксер-трудяга, шульга, зі своєрідною технікою, з унікальною антропометрією. Повага до харків’янина ще зростає, коли згадати, що на шляху до фіналу він здолав опір призерів Олімпіади, чемпіонату Європи. Втім, у вирішальному поєдинку Юрій дещо зрадив себе, його підганяли уболівальники, і він не уникав обміну ударами. Так, пропускав, але у мене сумнівів у перемозі господаря рингу не виникало. Щоправда, після фінального бою керівництво російської федерації боксу заявляло, що їх учасник Габид Мамедов постраждав від упередженості арбітрів. Я так не вважаю, більше того, Мамедов взагалі не мав був бути у фіналі, адже у півфіналі програв за всіма компонентами нашому колишньому співвітчизнику Павлу Іщенку, котрий нині представляє Ізраїль.
У вазі до 64 кг Мгер Оганисян у першому бою поступився англійцеві. Подолянину елементарно забракло досвіду, і якщо він продовжуватиме так вимогливо ставитися до себе, то ми ще надамо йому змогу поборотися за путівку на Олімпіаду.
Бронзовий призер Євген Барабанов (69 кг) виступив на своєму рівні. В нього був доволі легкий жереб, але за великим рахунком йому було скрутно розраховувати на більше.
На одному подиху провів увесь турнір Олександр Хижняк (75 кг), якого було визнано кращим боксером чемпіонату. До речі, він упродовж двох місяців став переможцем одразу двох чемпіонатів Європи: молодіжного, а потім серед дорослих. Особливо відмінну підготовку полтавчанин, котрого тренує батько, продемонстрував у фінальному поєдинку. Сашко приємно вразив умінням в бою на середній дистанції знаходити вразливі місця в обороні суперника.
Наш представник у вазі до 81 кг Володимир Скрипка заслужив право змагатися в Харкові, ставши чемпіоном України, однак його рівень майстерності не дозволив йому кинути виклик іменитішим суперникам.
Раніше Рамазан Муслимов (91 кг) не вражав, але в Харкові він доволі несподівано проявив себе з найкращого боку, порадувавши вмінням комбінувати, бити з обох рук. Харків’янин заслужено здобув путівку на чемпіонат світу й вірю, що й там змусить суперників поважати себе.
Цілком виправдав мої сподівання Віктор Вихрист (понад 91 кг). Я завжди вважав, що це боксер, котрий націлений лише на вищу сходинку п’єдесталу пошани. Раніше у Віктора був «коньок» – жорсткий удар, останнім часом він додав у техніці і тактиці. Вважаю, що саме Вихрист яскраво довів, якими боксерськими талантами багата Україна.


- Спочивати на лаврах немає коли. На черзі нове випробування – чемпіонат світу, до якого наші вісім володарів путівок розпочнуть підготовку 14 липня в Тисовці, що на Львівщині. Конкуренція очікується дуже гостра, проте сподіваюся, що й у Німеччині хтось з наших обов’язково відзначиться. На завершення мені хочеться подякувати тим, хто доклав зусиль, аби наші хлопці гідно виступили в Харкові: керівництву Міністерства у справах молоді та спорту України, владним структурам Харкова й області, президенту Федерації боксу України Володимиру Продивусу, віце-президенту ФБУ Дмитру Шенцеву, віце-президенту ФБ Харківської області Леоніду Задорожному, моїм помічникам: Валерію Даниленку, Роману Семенишину, керівнику КНГ Валентину Остьянову, лікару Олександру Оксіюку та масажисту Віктору Умрихіну. Ми всі відпрацювали як одна злагоджена команда, кожен був на своєму місці і зробив внесок у цю перемогу.